Charity Foundation https://nitter.cf/t.co/UnO1UoCRHG assists servicemen with the most modern prosthetics, physical & psychological rehabilitation, education Donate https://nitter.cf/t.co/688or2wsRV
Ukraine🇺🇦
Joined April 2023
- Tweets10.7K
- Following3.8K
- Followers3.9K
- Likes38.4K
Pinned Tweet
🇺🇦МИ РАЗОМ
Друзі, бачите збір на підтримку поранених, зробіть репост та будь-який донат.
Кожні 5-10 гривень варті.
Це честь та гідність
❤️🩹🤝⏬⏬⏬
поточні збори на поранених
ctzn24.com/heroes
CITIZEN🌎ГРОМАДЯНИН🇺🇦 retweeted
🫡🇺🇦Вадим Соло́ха, став на захист України у 18 років.
❗️Важкі поранення під Вовчанськом у серпні 2026 забрали в нього ногу й око.
Докладніше: ctzn24.com/hero/329
Після протезування Вадиму потрібна спеціалізована реабілітація
🆘 Підтримайте збір на 2 місяці реабілітації в Західному реабілітаційному центрі.
Банка Вадима: send.monobank.ua/jar/A7DCeNt…
Просимо всіх підтримати і поширити - дякуємо - кожне поширення, будь-який донат важливі 🤝
@vik_pole @ElenaUA9 @DesiredPlanet
@Nata73386069 @MoreUkropa @vipgal51 @ClaraZetkin20 @TifaAuntie @Bricktop_NAFO
@FlyingDutchPall @femeninna @Bilder_7
@soooofia123 @Mihali_Mow @JoelTheDane
@Enela96 @AlexBondODUA @jane_c_doe
@metalcorefan_ua @Jojomeowjojo @LeaLoverunning
@pani_vorovska @gaz_EOD @1AnnaT @tatyanaodesssa
@NAFOfellaLotte @uspenovka19632 @VoloUkraine
@igorlachenkov @Vivat_Ukraina
- Я український прикордонник. На військову службу пішов у 18 років, а сьогодні, після важкого поранення, змушений заново вчитися тому, що раніше здавалося таким простим і звичним, – ходити, тримати рівновагу, робити самостійні кроки. Я вже пройшов через багато випробувань, але попереду ще довгий шлях відновлення.
Моя військова історія розпочалася у 2021 році. Тоді мені щойно виповнилося 18, і я підписав контракт із Державною прикордонною службою України. Службу розпочав у 6-му «Волинському» прикордонному загоні. Саме там, у прикордонному наряді на кордоні з Білоруссю, я зустрів початок повномасштабного російського вторгнення.
У вересні 2022 року я за власним бажанням перевівся до 1-го «Донецького» прикордонного загону, який сьогодні є бригадою «Гарт». Наприкінці того ж року брав безпосередню участь у боях за Соледар і Бахмут. Там я вперше відчув на собі важкі наслідки війни – отримав акубаротравму. Після лікування знову повернувся до виконання бойових завдань. Спочатку була Костянтинівка, потім знову Бахмут.
Згодом була ротація до Львівської області, навчання у Великій Британії, служба на кордоні з Білоруссю в Рівненській області. На початку 2024 року я вдруге вирушив до Великої Британії, де проходив курси лідерства. А вже навесні повернувся в Україну та поїхав виконувати бойові й спеціальні завдання на Харківщину.
На той час я обіймав посаду начальника зенітно-артилерійського відділення. За плечима вже були роки служби, бойовий досвід, поранення та повернення до строю. Я продовжував робити свою роботу, як і тисячі інших українських військових, які щодня ризикують життям заради нашої країни.
Але 18 серпня 2026 року стало днем, який назавжди змінив моє життя.
Це було перед моїм днем народження. Близько обіду я виїхав виконувати чергове бойове завдання. Поблизу населеного пункту Приколотне на Харківщині підірвався на невідомому вибуховому пристрої.
Вибух був настільки потужним, що я отримав надзвичайно важкі поранення. Я втратив ногу нижче коліна та око. Уламками мені вибило шість зубів і зруйнувало нижню щелепу.
Пам'ятаю, як після вибуху впав на лікті й почав кликати побратимів. Вони прибігли на допомогу та одразу організували евакуацію. Попри важкі травми, усю дорогу до стабілізаційного пункту я залишався при свідомості, розмовляв із хлопцями. Уже там мені зробили укол, після якого я заснув.
Прокинувся через дві доби в Харківському шпиталі. Тоді був мій день народження.
Ніколи не думав, що одного дня зустріну його саме так – на лікарняному ліжку, після страшного вибуху, з пораненнями, які назавжди змінять моє життя. Замість звичних планів на майбутнє переді мною постала зовсім інша реальність: лікування, протезування та довгий шлях відновлення.
Мені довелося прийняти те, що вже ніколи не буде так, як раніше. Але це не означає, що потрібно зупинятися чи опускати руки. Я живий. І маю рухатися вперед.
Сьогодні я проходжу протезування та потроху вчуся ходити заново.
Колись я навіть не замислювався над тим, скільки зусиль потрібно, щоб просто підвестися й зробити крок. Тепер усе інакше. Те, що раніше робив автоматично, сьогодні потребує терпіння, наполегливості та щоденної праці.
Я дуже хочу знову впевнено ходити, бути максимально самостійним, не залежати від сторонньої допомоги у звичайних повсякденних справах. Хочу навчитися повноцінно користуватися протезом і повернути собі якомога більше тих можливостей, які забрало поранення.
Але для цього мені потрібне не лише протезування, а й спеціалізована реабілітація в «Західному реабілітаційно-спортивному центрі» НКСІУ. Там я зможу продовжити працювати над відновленням рухливості, рівноваги, фізичної витривалості та навичок ходьби на протезі. На жаль, така реабілітація потребує значних коштів. Саме тому я змушений звернутися по допомогу.
Я не можу повернути втрачену ногу чи око. Не можу змінити те, що сталося зі мною 18 серпня. Але можу боротися за своє відновлення, за можливість знову впевнено стояти на ногах, рухатися вперед і жити настільки повноцінно, наскільки це можливо після такого поранення.
Коли мене запитують про найбільшу мрію, моя відповідь проста. Думаю, вона така сама, як і в багатьох українців: щоб якнайшвидше закінчилася війна і всі повернулися додому. Я знаю, якою страшною ціною дається боротьба за нашу країну. Знаю, що за кожним пораненням стоїть людська доля, а за кожним поверненням з фронту – своя історія болю, сили та надії.
ЗБИРАЄМО: 180 000 ГРН
Банка Вадима send.monobank.ua/jar/A7DCeNt…
🇺🇦МИ РАЗОМ
Друзі, бачите збір на підтримку поранених, зробіть репост та будь-який донат.
Кожні 5-10 гривень варті.
Це честь та гідність
❤️🩹🤝⏬⏬⏬
поточні збори на поранених
ctzn24.com/heroes
CITIZEN🌎ГРОМАДЯНИН🇺🇦 retweeted
Spiegare anche alle persone a me vicine perchè dall’Ucraina sia difficile stare lontani dopo averla conosciuta, non è sempre semplice. Questo non perché manchino le parole, ma perché per un popolo come il nostro, diventato orgogliosamente consumatore di diritti e libertà ereditati e che si credono così scontati che tanti ritengono di non dover investire per la loro difesa, capire le ragioni di chi sceglie di morire pur di non rinunciare alla propria identità e alla possibilità di scegliere il proprio futuro, richiede sforzi che non tutti sono disposti a compiere.
Eppure, vedere come ogni piccolo gesto quotidiano contenga una dose importante di resilienza e una massiccia di resistenza, percepire il coraggio di voler difendere la propria quotidianità contro chi la bombarda, ammirare donne sostituirsi agli uomini partiti per il fronte, nei lavori più disparati e nella gestione della famiglia, guardare bambini disposti a fare lezioni sotto terra o a correre nei rifugi pur di non rinunciare alla scuola, sono insegnamenti di vita che molti da noi dovrebbero apprendere in ossequioso silenzio.
In questo paese i palazzi crollano, ma è una nazione che si sta costruendo. E ritrovarsi nel mezzo di impalcature colossali, seppure invisibili, di un paese che ha deciso di erigere se stesso col cemento armato della cultura, della tradizione, della lingua, della democrazia, dei diritti civili, delle libertà, al mio nono viaggio in questo luogo incantato, riesce ancora a riempirmi gli occhi di lacrime.
#SlavaUkraïni
CITIZEN🌎ГРОМАДЯНИН🇺🇦 retweeted
How do you carry all the shopping in one trip when you’re a triple amputee? 💪
Living an independent life as a limbless veteran isn’t easy. It’s why we’re dedicated to supporting limbless veterans like Mark.
Follow us to learn more.
#ShoppingRun #BringingInTheShopping #EverydayRoutine #LifeAfterLimbLoss #DailyAdaptations
CITIZEN🌎ГРОМАДЯНИН🇺🇦 retweeted
🇺🇦МИ РАЗОМ
Друзі, бачите збір на підтримку поранених, зробіть репост та будь-який донат.
Кожні 5-10 гривень варті.
Це честь та гідність
❤️🩹🤝⏬⏬⏬
🫡🇺🇦Вадим Соло́ха, став на захист України у 18 років.
❗️Важкі поранення під Вовчанськом у серпні 2026 забрали в нього ногу й око.
Докладніше: ctzn24.com/hero/329
Після протезування Вадиму потрібна спеціалізована реабілітація
🆘 Підтримайте збір на 2 місяці реабілітації в Західному реабілітаційному центрі.
Банка Вадима: send.monobank.ua/jar/A7DCeNt…
Просимо всіх підтримати і поширити - дякуємо - кожне поширення, будь-який донат важливі 🤝
@vik_pole @ElenaUA9 @DesiredPlanet
@Nata73386069 @MoreUkropa @vipgal51 @ClaraZetkin20 @TifaAuntie @Bricktop_NAFO
@FlyingDutchPall @femeninna @Bilder_7
@soooofia123 @Mihali_Mow @JoelTheDane
@Enela96 @AlexBondODUA @jane_c_doe
@metalcorefan_ua @Jojomeowjojo @LeaLoverunning
@pani_vorovska @gaz_EOD @1AnnaT @tatyanaodesssa
@NAFOfellaLotte @uspenovka19632 @VoloUkraine
@igorlachenkov @Vivat_Ukraina
- Я український прикордонник. На військову службу пішов у 18 років, а сьогодні, після важкого поранення, змушений заново вчитися тому, що раніше здавалося таким простим і звичним, – ходити, тримати рівновагу, робити самостійні кроки. Я вже пройшов через багато випробувань, але попереду ще довгий шлях відновлення.
Моя військова історія розпочалася у 2021 році. Тоді мені щойно виповнилося 18, і я підписав контракт із Державною прикордонною службою України. Службу розпочав у 6-му «Волинському» прикордонному загоні. Саме там, у прикордонному наряді на кордоні з Білоруссю, я зустрів початок повномасштабного російського вторгнення.
У вересні 2022 року я за власним бажанням перевівся до 1-го «Донецького» прикордонного загону, який сьогодні є бригадою «Гарт». Наприкінці того ж року брав безпосередню участь у боях за Соледар і Бахмут. Там я вперше відчув на собі важкі наслідки війни – отримав акубаротравму. Після лікування знову повернувся до виконання бойових завдань. Спочатку була Костянтинівка, потім знову Бахмут.
Згодом була ротація до Львівської області, навчання у Великій Британії, служба на кордоні з Білоруссю в Рівненській області. На початку 2024 року я вдруге вирушив до Великої Британії, де проходив курси лідерства. А вже навесні повернувся в Україну та поїхав виконувати бойові й спеціальні завдання на Харківщину.
На той час я обіймав посаду начальника зенітно-артилерійського відділення. За плечима вже були роки служби, бойовий досвід, поранення та повернення до строю. Я продовжував робити свою роботу, як і тисячі інших українських військових, які щодня ризикують життям заради нашої країни.
Але 18 серпня 2026 року стало днем, який назавжди змінив моє життя.
Це було перед моїм днем народження. Близько обіду я виїхав виконувати чергове бойове завдання. Поблизу населеного пункту Приколотне на Харківщині підірвався на невідомому вибуховому пристрої.
Вибух був настільки потужним, що я отримав надзвичайно важкі поранення. Я втратив ногу нижче коліна та око. Уламками мені вибило шість зубів і зруйнувало нижню щелепу.
Пам'ятаю, як після вибуху впав на лікті й почав кликати побратимів. Вони прибігли на допомогу та одразу організували евакуацію. Попри важкі травми, усю дорогу до стабілізаційного пункту я залишався при свідомості, розмовляв із хлопцями. Уже там мені зробили укол, після якого я заснув.
Прокинувся через дві доби в Харківському шпиталі. Тоді був мій день народження.
Ніколи не думав, що одного дня зустріну його саме так – на лікарняному ліжку, після страшного вибуху, з пораненнями, які назавжди змінять моє життя. Замість звичних планів на майбутнє переді мною постала зовсім інша реальність: лікування, протезування та довгий шлях відновлення.
Мені довелося прийняти те, що вже ніколи не буде так, як раніше. Але це не означає, що потрібно зупинятися чи опускати руки. Я живий. І маю рухатися вперед.
Сьогодні я проходжу протезування та потроху вчуся ходити заново.
Колись я навіть не замислювався над тим, скільки зусиль потрібно, щоб просто підвестися й зробити крок. Тепер усе інакше. Те, що раніше робив автоматично, сьогодні потребує терпіння, наполегливості та щоденної праці.
Я дуже хочу знову впевнено ходити, бути максимально самостійним, не залежати від сторонньої допомоги у звичайних повсякденних справах. Хочу навчитися повноцінно користуватися протезом і повернути собі якомога більше тих можливостей, які забрало поранення.
Але для цього мені потрібне не лише протезування, а й спеціалізована реабілітація в «Західному реабілітаційно-спортивному центрі» НКСІУ. Там я зможу продовжити працювати над відновленням рухливості, рівноваги, фізичної витривалості та навичок ходьби на протезі. На жаль, така реабілітація потребує значних коштів. Саме тому я змушений звернутися по допомогу.
Я не можу повернути втрачену ногу чи око. Не можу змінити те, що сталося зі мною 18 серпня. Але можу боротися за своє відновлення, за можливість знову впевнено стояти на ногах, рухатися вперед і жити настільки повноцінно, наскільки це можливо після такого поранення.
Коли мене запитують про найбільшу мрію, моя відповідь проста. Думаю, вона така сама, як і в багатьох українців: щоб якнайшвидше закінчилася війна і всі повернулися додому. Я знаю, якою страшною ціною дається боротьба за нашу країну. Знаю, що за кожним пораненням стоїть людська доля, а за кожним поверненням з фронту – своя історія болю, сили та надії.
ЗБИРАЄМО: 180 000 ГРН
Банка Вадима send.monobank.ua/jar/A7DCeNt…
🇺🇦МИ РАЗОМ
Друзі, бачите збір на підтримку поранених, зробіть репост та будь-який донат.
Кожні 5-10 гривень варті.
Це честь та гідність
❤️🩹🤝⏬⏬⏬
🫡🇺🇦Вадим Соло́ха, став на захист України у 18 років.
❗️Важкі поранення під Вовчанськом у серпні 2026 забрали в нього ногу й око.
Докладніше: ctzn24.com/hero/329
Після протезування Вадиму потрібна спеціалізована реабілітація
🆘 Підтримайте збір на 2 місяці реабілітації в Західному реабілітаційному центрі.
Банка Вадима: send.monobank.ua/jar/A7DCeNt…
Просимо всіх підтримати і поширити - дякуємо - кожне поширення, будь-який донат важливі 🤝
@vik_pole @ElenaUA9 @DesiredPlanet
@Nata73386069 @MoreUkropa @vipgal51 @ClaraZetkin20 @TifaAuntie @Bricktop_NAFO
@FlyingDutchPall @femeninna @Bilder_7
@soooofia123 @Mihali_Mow @JoelTheDane
@Enela96 @AlexBondODUA @jane_c_doe
@metalcorefan_ua @Jojomeowjojo @LeaLoverunning
@pani_vorovska @gaz_EOD @1AnnaT @tatyanaodesssa
@NAFOfellaLotte @uspenovka19632 @VoloUkraine
@igorlachenkov @Vivat_Ukraina
- Я український прикордонник. На військову службу пішов у 18 років, а сьогодні, після важкого поранення, змушений заново вчитися тому, що раніше здавалося таким простим і звичним, – ходити, тримати рівновагу, робити самостійні кроки. Я вже пройшов через багато випробувань, але попереду ще довгий шлях відновлення.
Моя військова історія розпочалася у 2021 році. Тоді мені щойно виповнилося 18, і я підписав контракт із Державною прикордонною службою України. Службу розпочав у 6-му «Волинському» прикордонному загоні. Саме там, у прикордонному наряді на кордоні з Білоруссю, я зустрів початок повномасштабного російського вторгнення.
У вересні 2022 року я за власним бажанням перевівся до 1-го «Донецького» прикордонного загону, який сьогодні є бригадою «Гарт». Наприкінці того ж року брав безпосередню участь у боях за Соледар і Бахмут. Там я вперше відчув на собі важкі наслідки війни – отримав акубаротравму. Після лікування знову повернувся до виконання бойових завдань. Спочатку була Костянтинівка, потім знову Бахмут.
Згодом була ротація до Львівської області, навчання у Великій Британії, служба на кордоні з Білоруссю в Рівненській області. На початку 2024 року я вдруге вирушив до Великої Британії, де проходив курси лідерства. А вже навесні повернувся в Україну та поїхав виконувати бойові й спеціальні завдання на Харківщину.
На той час я обіймав посаду начальника зенітно-артилерійського відділення. За плечима вже були роки служби, бойовий досвід, поранення та повернення до строю. Я продовжував робити свою роботу, як і тисячі інших українських військових, які щодня ризикують життям заради нашої країни.
Але 18 серпня 2026 року стало днем, який назавжди змінив моє життя.
Це було перед моїм днем народження. Близько обіду я виїхав виконувати чергове бойове завдання. Поблизу населеного пункту Приколотне на Харківщині підірвався на невідомому вибуховому пристрої.
Вибух був настільки потужним, що я отримав надзвичайно важкі поранення. Я втратив ногу нижче коліна та око. Уламками мені вибило шість зубів і зруйнувало нижню щелепу.
Пам'ятаю, як після вибуху впав на лікті й почав кликати побратимів. Вони прибігли на допомогу та одразу організували евакуацію. Попри важкі травми, усю дорогу до стабілізаційного пункту я залишався при свідомості, розмовляв із хлопцями. Уже там мені зробили укол, після якого я заснув.
Прокинувся через дві доби в Харківському шпиталі. Тоді був мій день народження.
Ніколи не думав, що одного дня зустріну його саме так – на лікарняному ліжку, після страшного вибуху, з пораненнями, які назавжди змінять моє життя. Замість звичних планів на майбутнє переді мною постала зовсім інша реальність: лікування, протезування та довгий шлях відновлення.
Мені довелося прийняти те, що вже ніколи не буде так, як раніше. Але це не означає, що потрібно зупинятися чи опускати руки. Я живий. І маю рухатися вперед.
Сьогодні я проходжу протезування та потроху вчуся ходити заново.
Колись я навіть не замислювався над тим, скільки зусиль потрібно, щоб просто підвестися й зробити крок. Тепер усе інакше. Те, що раніше робив автоматично, сьогодні потребує терпіння, наполегливості та щоденної праці.
Я дуже хочу знову впевнено ходити, бути максимально самостійним, не залежати від сторонньої допомоги у звичайних повсякденних справах. Хочу навчитися повноцінно користуватися протезом і повернути собі якомога більше тих можливостей, які забрало поранення.
Але для цього мені потрібне не лише протезування, а й спеціалізована реабілітація в «Західному реабілітаційно-спортивному центрі» НКСІУ. Там я зможу продовжити працювати над відновленням рухливості, рівноваги, фізичної витривалості та навичок ходьби на протезі. На жаль, така реабілітація потребує значних коштів. Саме тому я змушений звернутися по допомогу.
Я не можу повернути втрачену ногу чи око. Не можу змінити те, що сталося зі мною 18 серпня. Але можу боротися за своє відновлення, за можливість знову впевнено стояти на ногах, рухатися вперед і жити настільки повноцінно, наскільки це можливо після такого поранення.
Коли мене запитують про найбільшу мрію, моя відповідь проста. Думаю, вона така сама, як і в багатьох українців: щоб якнайшвидше закінчилася війна і всі повернулися додому. Я знаю, якою страшною ціною дається боротьба за нашу країну. Знаю, що за кожним пораненням стоїть людська доля, а за кожним поверненням з фронту – своя історія болю, сили та надії.
ЗБИРАЄМО: 180 000 ГРН
Банка Вадима send.monobank.ua/jar/A7DCeNt…
CITIZEN🌎ГРОМАДЯНИН🇺🇦 retweeted
Допомогати пораненим — це не благодійність заради доброго відчуття.
Це наш обов'язок одне перед одним.
🤜🤛🇺🇦
Потрібне поширення
⬇️ ⬇️ ⬇️
🫡🇺🇦Вадим Соло́ха, став на захист України у 18 років.
❗️Важкі поранення під Вовчанськом у серпні 2026 забрали в нього ногу й око.
Докладніше: ctzn24.com/hero/329
Після протезування Вадиму потрібна спеціалізована реабілітація
🆘 Підтримайте збір на 2 місяці реабілітації в Західному реабілітаційному центрі.
Банка Вадима: send.monobank.ua/jar/A7DCeNt…
Просимо всіх підтримати і поширити - дякуємо - кожне поширення, будь-який донат важливі 🤝
@vik_pole @ElenaUA9 @DesiredPlanet
@Nata73386069 @MoreUkropa @vipgal51 @ClaraZetkin20 @TifaAuntie @Bricktop_NAFO
@FlyingDutchPall @femeninna @Bilder_7
@soooofia123 @Mihali_Mow @JoelTheDane
@Enela96 @AlexBondODUA @jane_c_doe
@metalcorefan_ua @Jojomeowjojo @LeaLoverunning
@pani_vorovska @gaz_EOD @1AnnaT @tatyanaodesssa
@NAFOfellaLotte @uspenovka19632 @VoloUkraine
@igorlachenkov @Vivat_Ukraina
- Я український прикордонник. На військову службу пішов у 18 років, а сьогодні, після важкого поранення, змушений заново вчитися тому, що раніше здавалося таким простим і звичним, – ходити, тримати рівновагу, робити самостійні кроки. Я вже пройшов через багато випробувань, але попереду ще довгий шлях відновлення.
Моя військова історія розпочалася у 2021 році. Тоді мені щойно виповнилося 18, і я підписав контракт із Державною прикордонною службою України. Службу розпочав у 6-му «Волинському» прикордонному загоні. Саме там, у прикордонному наряді на кордоні з Білоруссю, я зустрів початок повномасштабного російського вторгнення.
У вересні 2022 року я за власним бажанням перевівся до 1-го «Донецького» прикордонного загону, який сьогодні є бригадою «Гарт». Наприкінці того ж року брав безпосередню участь у боях за Соледар і Бахмут. Там я вперше відчув на собі важкі наслідки війни – отримав акубаротравму. Після лікування знову повернувся до виконання бойових завдань. Спочатку була Костянтинівка, потім знову Бахмут.
Згодом була ротація до Львівської області, навчання у Великій Британії, служба на кордоні з Білоруссю в Рівненській області. На початку 2024 року я вдруге вирушив до Великої Британії, де проходив курси лідерства. А вже навесні повернувся в Україну та поїхав виконувати бойові й спеціальні завдання на Харківщину.
На той час я обіймав посаду начальника зенітно-артилерійського відділення. За плечима вже були роки служби, бойовий досвід, поранення та повернення до строю. Я продовжував робити свою роботу, як і тисячі інших українських військових, які щодня ризикують життям заради нашої країни.
Але 18 серпня 2026 року стало днем, який назавжди змінив моє життя.
Це було перед моїм днем народження. Близько обіду я виїхав виконувати чергове бойове завдання. Поблизу населеного пункту Приколотне на Харківщині підірвався на невідомому вибуховому пристрої.
Вибух був настільки потужним, що я отримав надзвичайно важкі поранення. Я втратив ногу нижче коліна та око. Уламками мені вибило шість зубів і зруйнувало нижню щелепу.
Пам'ятаю, як після вибуху впав на лікті й почав кликати побратимів. Вони прибігли на допомогу та одразу організували евакуацію. Попри важкі травми, усю дорогу до стабілізаційного пункту я залишався при свідомості, розмовляв із хлопцями. Уже там мені зробили укол, після якого я заснув.
Прокинувся через дві доби в Харківському шпиталі. Тоді був мій день народження.
Ніколи не думав, що одного дня зустріну його саме так – на лікарняному ліжку, після страшного вибуху, з пораненнями, які назавжди змінять моє життя. Замість звичних планів на майбутнє переді мною постала зовсім інша реальність: лікування, протезування та довгий шлях відновлення.
Мені довелося прийняти те, що вже ніколи не буде так, як раніше. Але це не означає, що потрібно зупинятися чи опускати руки. Я живий. І маю рухатися вперед.
Сьогодні я проходжу протезування та потроху вчуся ходити заново.
Колись я навіть не замислювався над тим, скільки зусиль потрібно, щоб просто підвестися й зробити крок. Тепер усе інакше. Те, що раніше робив автоматично, сьогодні потребує терпіння, наполегливості та щоденної праці.
Я дуже хочу знову впевнено ходити, бути максимально самостійним, не залежати від сторонньої допомоги у звичайних повсякденних справах. Хочу навчитися повноцінно користуватися протезом і повернути собі якомога більше тих можливостей, які забрало поранення.
Але для цього мені потрібне не лише протезування, а й спеціалізована реабілітація в «Західному реабілітаційно-спортивному центрі» НКСІУ. Там я зможу продовжити працювати над відновленням рухливості, рівноваги, фізичної витривалості та навичок ходьби на протезі. На жаль, така реабілітація потребує значних коштів. Саме тому я змушений звернутися по допомогу.
Я не можу повернути втрачену ногу чи око. Не можу змінити те, що сталося зі мною 18 серпня. Але можу боротися за своє відновлення, за можливість знову впевнено стояти на ногах, рухатися вперед і жити настільки повноцінно, наскільки це можливо після такого поранення.
Коли мене запитують про найбільшу мрію, моя відповідь проста. Думаю, вона така сама, як і в багатьох українців: щоб якнайшвидше закінчилася війна і всі повернулися додому. Я знаю, якою страшною ціною дається боротьба за нашу країну. Знаю, що за кожним пораненням стоїть людська доля, а за кожним поверненням з фронту – своя історія болю, сили та надії.
ЗБИРАЄМО: 180 000 ГРН
Банка Вадима send.monobank.ua/jar/A7DCeNt…
CITIZEN🌎ГРОМАДЯНИН🇺🇦 retweeted
🫡ПОВАГА!
Поважати своїх захисників - це завжди про честь і гідність.
🇺🇦МИ РАЗОМ
Друзі, бачите збір на підтримку поранених, зробіть репост та будь-який донат.
Кожні 5-10 гривень варті.
Це честь та гідність
❤️🩹🤝⏬⏬⏬
поточні збори на поранених
ctzn24.com/heroes
CITIZEN🌎ГРОМАДЯНИН🇺🇦 retweeted
A hero needs our help to heal!
🫡🇺🇦Вадим Соло́ха, став на захист України у 18 років.
❗️Важкі поранення під Вовчанськом у серпні 2026 забрали в нього ногу й око.
Докладніше: ctzn24.com/hero/329
Після протезування Вадиму потрібна спеціалізована реабілітація
🆘 Підтримайте збір на 2 місяці реабілітації в Західному реабілітаційному центрі.
Банка Вадима: send.monobank.ua/jar/A7DCeNt…
Просимо всіх підтримати і поширити - дякуємо - кожне поширення, будь-який донат важливі 🤝
@vik_pole @ElenaUA9 @DesiredPlanet
@Nata73386069 @MoreUkropa @vipgal51 @ClaraZetkin20 @TifaAuntie @Bricktop_NAFO
@FlyingDutchPall @femeninna @Bilder_7
@soooofia123 @Mihali_Mow @JoelTheDane
@Enela96 @AlexBondODUA @jane_c_doe
@metalcorefan_ua @Jojomeowjojo @LeaLoverunning
@pani_vorovska @gaz_EOD @1AnnaT @tatyanaodesssa
@NAFOfellaLotte @uspenovka19632 @VoloUkraine
@igorlachenkov @Vivat_Ukraina
- Я український прикордонник. На військову службу пішов у 18 років, а сьогодні, після важкого поранення, змушений заново вчитися тому, що раніше здавалося таким простим і звичним, – ходити, тримати рівновагу, робити самостійні кроки. Я вже пройшов через багато випробувань, але попереду ще довгий шлях відновлення.
Моя військова історія розпочалася у 2021 році. Тоді мені щойно виповнилося 18, і я підписав контракт із Державною прикордонною службою України. Службу розпочав у 6-му «Волинському» прикордонному загоні. Саме там, у прикордонному наряді на кордоні з Білоруссю, я зустрів початок повномасштабного російського вторгнення.
У вересні 2022 року я за власним бажанням перевівся до 1-го «Донецького» прикордонного загону, який сьогодні є бригадою «Гарт». Наприкінці того ж року брав безпосередню участь у боях за Соледар і Бахмут. Там я вперше відчув на собі важкі наслідки війни – отримав акубаротравму. Після лікування знову повернувся до виконання бойових завдань. Спочатку була Костянтинівка, потім знову Бахмут.
Згодом була ротація до Львівської області, навчання у Великій Британії, служба на кордоні з Білоруссю в Рівненській області. На початку 2024 року я вдруге вирушив до Великої Британії, де проходив курси лідерства. А вже навесні повернувся в Україну та поїхав виконувати бойові й спеціальні завдання на Харківщину.
На той час я обіймав посаду начальника зенітно-артилерійського відділення. За плечима вже були роки служби, бойовий досвід, поранення та повернення до строю. Я продовжував робити свою роботу, як і тисячі інших українських військових, які щодня ризикують життям заради нашої країни.
Але 18 серпня 2026 року стало днем, який назавжди змінив моє життя.
Це було перед моїм днем народження. Близько обіду я виїхав виконувати чергове бойове завдання. Поблизу населеного пункту Приколотне на Харківщині підірвався на невідомому вибуховому пристрої.
Вибух був настільки потужним, що я отримав надзвичайно важкі поранення. Я втратив ногу нижче коліна та око. Уламками мені вибило шість зубів і зруйнувало нижню щелепу.
Пам'ятаю, як після вибуху впав на лікті й почав кликати побратимів. Вони прибігли на допомогу та одразу організували евакуацію. Попри важкі травми, усю дорогу до стабілізаційного пункту я залишався при свідомості, розмовляв із хлопцями. Уже там мені зробили укол, після якого я заснув.
Прокинувся через дві доби в Харківському шпиталі. Тоді був мій день народження.
Ніколи не думав, що одного дня зустріну його саме так – на лікарняному ліжку, після страшного вибуху, з пораненнями, які назавжди змінять моє життя. Замість звичних планів на майбутнє переді мною постала зовсім інша реальність: лікування, протезування та довгий шлях відновлення.
Мені довелося прийняти те, що вже ніколи не буде так, як раніше. Але це не означає, що потрібно зупинятися чи опускати руки. Я живий. І маю рухатися вперед.
Сьогодні я проходжу протезування та потроху вчуся ходити заново.
Колись я навіть не замислювався над тим, скільки зусиль потрібно, щоб просто підвестися й зробити крок. Тепер усе інакше. Те, що раніше робив автоматично, сьогодні потребує терпіння, наполегливості та щоденної праці.
Я дуже хочу знову впевнено ходити, бути максимально самостійним, не залежати від сторонньої допомоги у звичайних повсякденних справах. Хочу навчитися повноцінно користуватися протезом і повернути собі якомога більше тих можливостей, які забрало поранення.
Але для цього мені потрібне не лише протезування, а й спеціалізована реабілітація в «Західному реабілітаційно-спортивному центрі» НКСІУ. Там я зможу продовжити працювати над відновленням рухливості, рівноваги, фізичної витривалості та навичок ходьби на протезі. На жаль, така реабілітація потребує значних коштів. Саме тому я змушений звернутися по допомогу.
Я не можу повернути втрачену ногу чи око. Не можу змінити те, що сталося зі мною 18 серпня. Але можу боротися за своє відновлення, за можливість знову впевнено стояти на ногах, рухатися вперед і жити настільки повноцінно, наскільки це можливо після такого поранення.
Коли мене запитують про найбільшу мрію, моя відповідь проста. Думаю, вона така сама, як і в багатьох українців: щоб якнайшвидше закінчилася війна і всі повернулися додому. Я знаю, якою страшною ціною дається боротьба за нашу країну. Знаю, що за кожним пораненням стоїть людська доля, а за кожним поверненням з фронту – своя історія болю, сили та надії.
ЗБИРАЄМО: 180 000 ГРН
Банка Вадима send.monobank.ua/jar/A7DCeNt…
CITIZEN🌎ГРОМАДЯНИН🇺🇦 retweeted
Не залишати поранених - це честь і гідність.
🆘 Підтримати:
send.monobank.ua/jar/A7DCeNt…
Докладніше:
ctzn24.com/hero/329
🫡🇺🇦Вадим Соло́ха, став на захист України у 18 років.
❗️Важкі поранення під Вовчанськом у серпні 2026 забрали в нього ногу й око.
Докладніше: ctzn24.com/hero/329
Після протезування Вадиму потрібна спеціалізована реабілітація
🆘 Підтримайте збір на 2 місяці реабілітації в Західному реабілітаційному центрі.
Банка Вадима: send.monobank.ua/jar/A7DCeNt…
Просимо всіх підтримати і поширити - дякуємо - кожне поширення, будь-який донат важливі 🤝
@vik_pole @ElenaUA9 @DesiredPlanet
@Nata73386069 @MoreUkropa @vipgal51 @ClaraZetkin20 @TifaAuntie @Bricktop_NAFO
@FlyingDutchPall @femeninna @Bilder_7
@soooofia123 @Mihali_Mow @JoelTheDane
@Enela96 @AlexBondODUA @jane_c_doe
@metalcorefan_ua @Jojomeowjojo @LeaLoverunning
@pani_vorovska @gaz_EOD @1AnnaT @tatyanaodesssa
@NAFOfellaLotte @uspenovka19632 @VoloUkraine
@igorlachenkov @Vivat_Ukraina
- Я український прикордонник. На військову службу пішов у 18 років, а сьогодні, після важкого поранення, змушений заново вчитися тому, що раніше здавалося таким простим і звичним, – ходити, тримати рівновагу, робити самостійні кроки. Я вже пройшов через багато випробувань, але попереду ще довгий шлях відновлення.
Моя військова історія розпочалася у 2021 році. Тоді мені щойно виповнилося 18, і я підписав контракт із Державною прикордонною службою України. Службу розпочав у 6-му «Волинському» прикордонному загоні. Саме там, у прикордонному наряді на кордоні з Білоруссю, я зустрів початок повномасштабного російського вторгнення.
У вересні 2022 року я за власним бажанням перевівся до 1-го «Донецького» прикордонного загону, який сьогодні є бригадою «Гарт». Наприкінці того ж року брав безпосередню участь у боях за Соледар і Бахмут. Там я вперше відчув на собі важкі наслідки війни – отримав акубаротравму. Після лікування знову повернувся до виконання бойових завдань. Спочатку була Костянтинівка, потім знову Бахмут.
Згодом була ротація до Львівської області, навчання у Великій Британії, служба на кордоні з Білоруссю в Рівненській області. На початку 2024 року я вдруге вирушив до Великої Британії, де проходив курси лідерства. А вже навесні повернувся в Україну та поїхав виконувати бойові й спеціальні завдання на Харківщину.
На той час я обіймав посаду начальника зенітно-артилерійського відділення. За плечима вже були роки служби, бойовий досвід, поранення та повернення до строю. Я продовжував робити свою роботу, як і тисячі інших українських військових, які щодня ризикують життям заради нашої країни.
Але 18 серпня 2026 року стало днем, який назавжди змінив моє життя.
Це було перед моїм днем народження. Близько обіду я виїхав виконувати чергове бойове завдання. Поблизу населеного пункту Приколотне на Харківщині підірвався на невідомому вибуховому пристрої.
Вибух був настільки потужним, що я отримав надзвичайно важкі поранення. Я втратив ногу нижче коліна та око. Уламками мені вибило шість зубів і зруйнувало нижню щелепу.
Пам'ятаю, як після вибуху впав на лікті й почав кликати побратимів. Вони прибігли на допомогу та одразу організували евакуацію. Попри важкі травми, усю дорогу до стабілізаційного пункту я залишався при свідомості, розмовляв із хлопцями. Уже там мені зробили укол, після якого я заснув.
Прокинувся через дві доби в Харківському шпиталі. Тоді був мій день народження.
Ніколи не думав, що одного дня зустріну його саме так – на лікарняному ліжку, після страшного вибуху, з пораненнями, які назавжди змінять моє життя. Замість звичних планів на майбутнє переді мною постала зовсім інша реальність: лікування, протезування та довгий шлях відновлення.
Мені довелося прийняти те, що вже ніколи не буде так, як раніше. Але це не означає, що потрібно зупинятися чи опускати руки. Я живий. І маю рухатися вперед.
Сьогодні я проходжу протезування та потроху вчуся ходити заново.
Колись я навіть не замислювався над тим, скільки зусиль потрібно, щоб просто підвестися й зробити крок. Тепер усе інакше. Те, що раніше робив автоматично, сьогодні потребує терпіння, наполегливості та щоденної праці.
Я дуже хочу знову впевнено ходити, бути максимально самостійним, не залежати від сторонньої допомоги у звичайних повсякденних справах. Хочу навчитися повноцінно користуватися протезом і повернути собі якомога більше тих можливостей, які забрало поранення.
Але для цього мені потрібне не лише протезування, а й спеціалізована реабілітація в «Західному реабілітаційно-спортивному центрі» НКСІУ. Там я зможу продовжити працювати над відновленням рухливості, рівноваги, фізичної витривалості та навичок ходьби на протезі. На жаль, така реабілітація потребує значних коштів. Саме тому я змушений звернутися по допомогу.
Я не можу повернути втрачену ногу чи око. Не можу змінити те, що сталося зі мною 18 серпня. Але можу боротися за своє відновлення, за можливість знову впевнено стояти на ногах, рухатися вперед і жити настільки повноцінно, наскільки це можливо після такого поранення.
Коли мене запитують про найбільшу мрію, моя відповідь проста. Думаю, вона така сама, як і в багатьох українців: щоб якнайшвидше закінчилася війна і всі повернулися додому. Я знаю, якою страшною ціною дається боротьба за нашу країну. Знаю, що за кожним пораненням стоїть людська доля, а за кожним поверненням з фронту – своя історія болю, сили та надії.
ЗБИРАЄМО: 180 000 ГРН
Банка Вадима send.monobank.ua/jar/A7DCeNt…
🇺🇦МИ РАЗОМ
Друзі, бачите збір на підтримку поранених, зробіть репост та будь-який донат.
Кожні 5-10 гривень варті.
Це честь та гідність
❤️🩹🤝⏬⏬⏬
поточні збори на поранених
ctzn24.com/heroes
Не залишати поранених - це честь і гідність.
🆘 Підтримати:
send.monobank.ua/jar/A7DCeNt…
Докладніше:
ctzn24.com/hero/329
CITIZEN🌎ГРОМАДЯНИН🇺🇦 retweeted
просимо поширити та підтримати - дякуємо
Потрібна додаткова реабілітація - підтримайте - дякуємо
🫡🇺🇦 Дмитро Кадиков, позивний ШРУС
докладніше історія Дмитра на сайті + звіт по виконанню:
ctzn24.com/hero/328
✅ Банка Дмитра на реабілітацію:
send.monobank.ua/jar/2iX9jJp…
CITIZEN🌎ГРОМАДЯНИН🇺🇦 retweeted
t.me/pekhno_news/31928
‼️Втрата обох нижніх кінцівок‼️
🫡🇺🇦 Дмитро Кадиков, позивний ШРУС
Історія Дмитра, а згодом і звіт: ctzn24.com/ua/hero/328
«Наш автомобіль підірвався на протитанковій міні. Потужний вибух, а далі – провали в пам’яті...
Я вижив, хоч шансів на життя майже не давали. Але найстрашнішим наслідком вибуху стала втрата обох ніг...
Я готовий працювати, тренуватися, долати труднощі, адже розумію, що кожен день реабілітації наближає мене до більш самостійного життя...» – ділиться Дмитро.
❗️Потрібна спеціалізована реабілітація в Західному реабілітаційному центрі❗️
ЗБИРАЄМО: 90 000 грн
✅ Монобанка Дмитра: send.monobank.ua/jar/2iX9jJp…
✅ IBAN ПриватБанк pb.ua/short?2ZMHT
✅ ctzn24.com/donate
🙏 Підтримайте – кожна гривня важлива!
🫡ПОВАГА!
Поважати своїх захисників - це завжди про честь і гідність.
🇺🇦МИ РАЗОМ
Друзі, бачите збір на підтримку поранених, зробіть репост та будь-який донат.
Кожні 5-10 гривень варті.
Це честь та гідність
❤️🩹🤝⏬⏬⏬
поточні збори на поранених
ctzn24.com/heroes
CITIZEN🌎ГРОМАДЯНИН🇺🇦 retweeted
Велика подяка всім, хто підтримує наших поранених - це честь
Друзі, уклінно дякуємо всім, хто підтримує наших поранених 🤝🙏
Це справа честі для кожного українця - не залишати поранених.
🫡🇺🇦 Роман Палій, позивний ДЕСАНТ - після важкого черепно-мозкового поранення
ctzn24.com/hero/314
❗️Друзі, просимо всіх не залишатися байдужими, поширювати і приєднуватися до підтримки поранених:
Поточні збори на поранених:
ctzn24.com/heroes
Більше інформації:
ctzn24.com
Реабілітації:
ctzn24.com/rehabilitation
CITIZEN🌎ГРОМАДЯНИН🇺🇦 retweeted
Thank you Denmark 🇺🇦🤝🇩🇰
Дякуємо Данія 🤝
🇩🇰 Велика країна, велика нація, великі друзі!
🇺🇦МИ РАЗОМ
Друзі, бачите збір на підтримку поранених, зробіть репост та будь-який донат.
Кожні 5-10 гривень варті.
Це честь та гідність
❤️🩹🤝⏬⏬⏬
поточні збори на поранених
ctzn24.com/heroes
Thank you Denmark 🇺🇦🤝🇩🇰
Дякуємо Данія 🤝
🇩🇰 Велика країна, велика нація, великі друзі!
🇺🇦МИ РАЗОМ
Друзі, бачите збір на підтримку поранених, зробіть репост та будь-який донат.
Кожні 5-10 гривень варті.
Це честь та гідність
❤️🩹🤝⏬⏬⏬
поточні збори на поранених
ctzn24.com/heroes