Сьогодні, 5 жовтня, Підволочиська громада провела в останню земну дорогу свого земляка — воїна Михайла Кириліва. 1 жовтня 2026 року Михайло загинув, захищаючи Україну. З перших місяців повномасштабного вторгнення він став до лав Збройних Сил України. Спочатку служив у роті охорони, а згодом пішов туди, де точилася справжня боротьба — на Схід, захищати нашу землю, наших людей і свою родину. Михайло був солдатом 81-ї окремої аеромобільної Слобожанської бригади десантно-штурмових військ Збройних Сил України. Про Михайла сьогодні говорили багато. Але всі слова зводилися до одного: він був надзвичайно світлою, доброю і позитивною людиною. Для своєї родини Михайло жив серцем. Дружина Світлана, діти, мама Ганна — його найбільша любов і опора. Він любив їх, турбувався про них, жив їхніми радощами й переживав за них. Таким же він був і для побратимів. Ніколи не проходив повз чужу потребу, не вмів відмовляти, завжди був готовий допомогти, підказати, підтримати. Особливе місце в житті Михайла займала його парафія — храм Пресвятого Серця Господнього. Саме тут сьогодні відбувся його похорон. Михайло був глибоко віруючою людиною. Його духівник, отець Василь Павлюк, який очолив похоронну процесію, говорив про нього як про доброго і практикуючого християнина — людину, для якої віра і любов до Господа та ближніх були не лише словами, а життям. Михайло при найменшій можливості не пропускав Божественної Літургії, любив колядувати, з дитинства ходив із вертепами, читав Святе Письмо, молився. Побратими згадували, як спочатку навіть жартували з нього, коли він молився. А згодом самі говорили: «Михайле, молися. Господь тебе чує». І сьогодні хочеться вірити, що Господь справді почув його молитви. Прийняв Михайла у Свої обійми, а після земного шляху — у Своє Небесне Царство. Попрощатися з Михайлом прийшло дуже багато людей — рідні, друзі, побратими, парафіяни, земляки. Під час прощання Почесну грамоту від Головнокомандувача Збройних Сил України вручили дружині Героя Світлані. А Державний Прапор України, яким була накрита домовина Михайла, передали його синові. Це були особливо болючі моменти — коли родина приймала останні військові почесті свого чоловіка і батька. Сьогодні, 5 жовтня, завершилася земна дорога Михайла. Але не завершиться його присутність у серцях тих, хто його любив і знав. Михайло Кирилів назавжди залишиться серед тих, хто віддав своє життя за Україну. Щирі співчуття дружині, дітям, матері, сестрам, усій родині, побратимам та парафіяльній спільноті. Нехай Господь прийме душу Михайла у Своє Небесне Царство, а рідним дасть сили пережити цю страшну втрату. Вічная пам’ять і Царство Небесне Герою.

1 листопада 2024 року на Курщині обірвалося життя 32-річного захисника з села Заріччя Володимирської громади Олексія Мтіралішвілі. Майже два роки воїн вважався зниклим безвісти, а його загибель підтвердила ДНК-експертиза. Солдат служив гранатометником у десантно-штурмових військах та віддав життя, захищаючи Україну. У понеділок, 5 жовтня, сумну звістку повідомив голова Володимирської громади Ігор Пальонка. Олексій Мтіралішвілі проходив військову службу у складі Десантно-штурмових військ Збройних Сил України. Він був гранатометником та виконував бойові завдання із захисту України. Воїн загинув 1 листопада 2024 року під час бойових дій на Курщині. Після цього тривалий час він мав статус зниклого безвісти. «Загибель Олексія Семеновича підтвердила ДНК-експертиза. Висловлюю щирі співчуття рідним. Низький уклін Герою і вічна шана Герою», — йдеться у дописі.

РАДИВИЛІВСЬКА ГРОМАДА В ЖАЛОБІ: Військовослужбовець Володимир Іванович Табачук, 1969 р.н., житель Радивилова, був призваний на військову службу за мобілізацією 10 березня 2022 року. Він проходив службу на посаді кулеметника взводу, був учасником бойових дій та безпосередньо брав участь у заходах із захисту свободи й незалежності України. Захисник помер 5 жовтня 2026 року, перебуваючи у відпустці за станом здоров’я. Радивилівська міська рада та вся громада висловлюють щирі співчуття рідним і близьким Володимира Табачука. У ці важкі для родини дні розділяємо біль непоправної втрати.